Католицизм - православный взгляд или католическая церковь как она есть

КАТОЛИЦИЗМ І УКРАЇНА
Священик Олексій Добош

Быстрый переход:
Передмова
Розділ І
Розділ II
Розділ ІІІ
Розділ IV
Розділ V
Замість епілогу
Содержание

Замість епілогу

Версия для печати

Пишу "замість", бо це тільки перший розділ цієї роботи, яка, надіюсь, незабаром побачить світ в цілому. Тут же хочу навести тільки проміжні висновки розглянутого періоду.

Іісус Христос заповідав розповсюджувати християнство єдиним способом - "шедше, научите все языки, крестяще их во имя ОТЦА и СЫНА и СВЯТАГО ДУХА" (Мф.28.19). Як же йшов католицизм на українську землю?

Спочатку намагались накинути думку, що через діяльність св. Климента Римського скіфські землі ще з першого століття... входили у склад Римської церкви.

У X - XI ст. папи посилали на Русь місіонерів та, граючи на особистій приязні руських князів до папських посланців, заявляли, що всі русини не роблять догматичної різниці між католицизмом та Православієм.

На протязі XII ст. католицизм проникав на Русь у хвості купецьких обозів та родинних зв'язків руських князів із Заходом.

XIII вік, принісши українській землі трагедію монголо-татарської навали, дав у руки Риму новий козир: папи обіцяли надати русинам "допомогу", але тільки в обмін на унію з Римом.

А у XIV столітті Рим вже не грався ні в братську любов, ні в турботу про спасення душ українців. Польща та Литва окупували Україну, а папа цинічно використав силу завойовників - він у 1375р. насадив тут організаційні структури католицизму на вістрі польського меча. І з того часу, користуючись силою завойовників та політичними інтригами, католицизм довгі століття буде топити у крові душі православних українців.

Навіть ці проміжні висновки розглянутого нами періоду дозволяють дати відповідь на поставлене у передмові до цієї праці питання. Пам'ятаєте, ми говорили, що історія Церкви - це показ того, як релігійна община у конкретних історичних обставинах реалізує даровану їй Христом ідею спасіння душ людських. Так от, на основі вищевикладеного матеріалу можна констатувати:

- католицизм на українській землі не втілював у життя ідею спасіння душ українців;

- католицизм на українській землі реалізовував власну єресь папської влади, у ярмо якої наш народ Рим тягнув і обіцянками, і обманом, і інтригами, а зміг загнати тільки силою польського меча.

І нашій інтелігенції не треба сьогодні так дилетантськи дублювати чужоземні тези про "визначну роль" Католицької Церкви для України, про її прогресивність та величність. Подібне пізнається подібним - Церква оцінюється духовністю. Не інтригами та персоналіями релігійних адміністраторів, не політичною респектабельністю чи суспільним впливом, а саме духовністю. Так от, в плані духовності оцінка діяльності Католицької Церкви в Україні у розглянутий нами період стовідсоткове негативна - вона не одухотворювала українця, вона для своїх власних користолюбних цілей утверджувала в Україні себе.

По-друге, ті, хто втовкмачує у наші голови тези про "визначну роль" та прогресивність католицизму, автоматично формують і антитезу - про відсталість та негативну роль Православія. Може, й справді жили в Україні до XIV віку такі ото відсталі православні аборигени, легати папського престолу принесли їм світло віри, висоту духовності, чистоту життя - а невдячні туземці цього не зрозуміли й відкинули? Саме такий погляд на окатоличення України нам намагаються нав'язати, і слід сказати - це відмінно виходить, особливо у західних областях.

Що тут сказати? Я завжди раджу одне: панове, майте особисту мужність глянути правді у вічі, не нав'язуйте народу своє користолюбно-тенденційне спотворення, дайте оригінальне бачення історії на основі першоджерел. Опублікуйте документи про стан Католицької Церкви у Європі у X - XIV стт., українець прочитає, дізнається про те, що собою являв католицизм і, відповідно, зробить висновки, що він ніс в Україну. Я тут дозволю собі процитувати висновки, які дає відомий американський історик Генріх Чарлз Лі у своїй книзі: "Інквізиція"(СПб, 1999):

- у кінці XII ст. Католицька Церква являла собою абсолютну монархію. Спасіння будь-якого віруючого залежало від його покірності церкві, від його готовності підняти зброю на її захист; і це вірування в епоху, коли віра керувала всіма вчинками людей, породило духовний деспотизм... (с. 445);

- і не тільки самий скромний ксьондз володів надприродною могутністю, а навіть особистість і майно його були недоторканими. Якими б великими не були його злочини, він був непідсудним для державного суду - рука мирянина не могла торкнутись його... (с. 447);

- на протязі довгої боротьби, яка піднесла духовну владу над світською, християнські настанови - смирення, любов до ближнього - у більшій мірі пропали. Основні добродіяння християнського вчення вже не захоплювали народні маси, тому їхня покора куплялась обіцянками вічного спасіння душі..., а утримувалась то страхом вічної загибелі у загробному світі, то переслідувань у земному... (с. 451);

- майже скрізь була розповсюджена симонія, зі всім випливаючим з неї злом... (с.454);

- св. Бернард розказує, що на єпископські кафедри нерідко призначались діти у віці, у якому тільки й думають, як би вирватись з-під опіки вчителів. Але ці діти дуже швидко ставали нахабними й високомірними, починали торгувати олтарами та спустошати кишені віруючих... (с. 468);

- римська курія була предметом жаху для всіх, кому доводилось з нею стикатись... Роберт Гростест відкрито говорив Інокентію-IV та його кардиналам, що римська курія - джерело всякого безчестя, і завдяки їй звання католицького священнослужителя стало ганебним і безславним у всьому християнському світі... (с. 473);

Петро Кантор, свідок, достойний повної довіри, говорить про єпископів, що вони були ловцями грошей, а не душ, і до їх послуг були тисячі хитрих підтасовок та обманів, якими вони очищали кишені бідняків... (с. 474); особливо пікантними були відносини духовенства та мирян у питаннях моралі... Жорстоко помилились ті, хто вводячи целібат, розраховував через нього досягти внутрішньої чистоти духовенства. Позбавлений сімейного життя, якого інстинктивно прагне всяка людина, ксьондз самість законної жінки заводив собі наложницю, або декілька полюбовниць. Обов'язки пастиря і духівника надавали йому в цьому плані особливі переваги. Це було настільки загальновідомо, що жоден чоловік, каючись на сповіді у прелюбодіянні, не наважувався назвати імені своєї любовниці, боячись, щоб ксьондз не відбив її у нього... (с. 490);

-- монаші ордени були настільки багаточисельні й настільки впливові, що на них падає відповідальність за все добре й погане, що творилось у церкві. Не дивлячись на великі заслуги перед релігією та цивілізацією, католицькі монастирі особливо сильно підпали під розтлінний вплив епохи і їх добродіяння повністю пропали... У більшості випадків монастирі стали джерелом розпусти та бунтарства; жіночі монастирі походили на публічні доми, а чоловічі перетворились у феодальні замки... (с. 496);

- під руками таких ксьондзів та монахів релігія стала абсолютно відмінною від тієї, яку заповідав Іісус Христос та апостол Павел... догмат виправдання через добрі справи -догмат, якому католицька церква в значній мірі зобов'язана своїм багатством та могутністю, по мірі свого розвитку позбавив релігію її духовної сили, замінивши її суть сухим та бездушним формалізмом... католицизм у багатьох відношеннях перетворився у грубий фетішизм... ( с. 503 - 504);

- ще більш згубними для церкви стали індульгенції... спочатку вони були лиш викупом єпітімії... Але коли індульгенця перетворилась у плату Богу, взяту із скарбниці заслуг Іісуса Христа, то вирішили, що ця скарбниця потребує свого казначея, яким, звичайно, став папа... (с. 505-507);

- продажа індульгенцій прекрасно характеризує ту відмінну рису католицизму середніх віків, яку можна назвати язичництвом. Віруючий католик ніколи не мав прямих відношень зі своїм Творцем і рідко мав їх зі Святою Дівою Марією та святими предстателями престолу Божого. Необхідним посередником між Богом і людиною був ксьондз, який виставляв себе наділеним особливою надприродною силою; даючи Причащення чи відмовляючи в ньому, міг вирішувати долю душі; відслуживши обідню, він міг зменшити чи скоротити муки душі в чистилищі; його рішення у сповідальній будці визначали навіть тяжість гріху... (ст. 511);

- через чотири роки після Латеранського собору 1215р. папа Гонорій-III звернувся в енцикліці до всіх прелатів..., за його думкою, зло у католицькій церкві скоріше росте, ніж зменшується: "Служителі олтаря гірше тварин, які риються у гноєві; їх слава - у безчесті, як слава Содома. Вони - капкан і бич вірних. Значна кількість прелатів розтрачує дані їм гроші і розкидає по публічних місцях доходи церкви; вони дають підвищення людям негідним... і перетворюють католицьку церкву у таємні притоки для своїх рідних. Монахи й монашки порушують обітниці й робляться такими ж презренними як гній. Тому й процвітають єресі. Хай опояшеться кожен із вас мечом і не щадить ні брата свого, ні найближчого родича" (ст.520);

- подібна Церква не могла бути нічим іншим, як політичним, суспільним і моральним бичом одночасно (с. 521). Я передбачаю, яка хвиля "великосвітського" обурення підніметься на відсталого "схизматика" за ці слова. Але слова ж то не мої! - Не схизматик охаює світлість католицизму, а представник найдемократичнішої держави, перед якою ми так рабськи схиляємось сьогодні, вчений із світовим ім'ям американець Генріх Чарлз Лі так характеризує католицизм - значить оцінки його (і тисяч інших дослідників) чогось варті.

Сам я, безумовно, далекий від наміру ідентифікувати католицизм із якимось чорним проваллям в історії Церкви - у католиків були і свої світлі сторінки, і свої духовні досягнення.

Я просто показую, що не було того еталонного панкатолицизму, який з підніжжя папського престолу міг нести чисту духовність на Україну. Не було!

Відірвавшись від повноти Православ’я, єресь папства творила для себе земну релігійну монархію, яка й похоронила під собою всі (це наведений вище висновок американського історика) духовні цінності католицизму середніх віків. Відповідно, жодної духовності католицизм в Україну принести не міг - не було що нести.

Розпуста всіх верств Католицької Церкви середніх віків являла собою жахливе видовище в порівнянні з висотою духа православного русина-українця. Православіє в Україні не творило собі монархію, не загрібало під себе ні душ, ні тіл, ні влади, ні багатств народу. Воно принесло на українські землі чистий неспотворений ідеал християнства, поставило його за межами гріховного життя і закликало народ, відірвавшись від суєтності, прийти до цього ідеалу через власне обоження.

Саме тому не треба сьогодні з університетських кафедр та газетних сторінок так дилетантськи розкидатись тезами про прогресивність католицизму та відсталість Православ’я. Це суспільно-політичні спекуляції. У духовному плані таких щціночних категорій просто не існує! У доховному плані Церква оцінюється не тим, як володіє душами (католицизм середеніх віків), не тим, як грається у прогресивне спілкування з народом (сьогоднішній католицизм), а тим, як цей народ возводить до Бога через моральне очищення. І в цьому плані Православна Церква була і є незрівняно вище від католицької.

З чим тоді йшов католицизм на наші землі?

Мабуть, найкращою відповіддю на це питання, а рвзо й заключним резюме всієї книги будуть слова одного з "найсвятіших" католиків св. Бернарда Клервонського:

"Знищити або слов'ян, або їхню віру".

Православное христианство.ru Коллекция.ру Рейтинг Rambler's Top100